Пам'ятатиму тебе недопитою вранці кавою і недописаною прозою.
Віритиму в тебе незагаданим бажанням.
Ненадісланим листом буду згадувати про біль.
Незавершеним поцілунком засинатиму.
Ти будеш будеш з"являтися у нічних маревах... і я писатиму повідомлення, яке так і залишиться ненадісланим.
Ти не віддаси мій перстень - єдине, що в тебе зосталося від мене... а я не буду тобі телефонувати.
легко і просто, правда?
але навіть зараз про тебе думаю.
і знаю, що ти теж. хоч і не говориш про це.

Боявся закохатися, мій Маленький Принце?! Боявся болю? А повного КАСКО тут немає. Застрахуватися нереально. Цікаво, ти це вже зрозумів?!

Очікування ніколи не справджуються. І я не очікувала. Просто ловила кожну мить. Разом. І знаєш... було яскраво. Особливо, той перший вечір, перший поцілунок у тіні дерева за кілька кроків від усіх зацікавлених очей. те майже викрадення з виставки, та дорога, та ніч, та спланована імпровізація, те пробудження і той приготований тобою сніданок.
щастя. таке легке і незаперечне.
вчасно сказане Всесвіту бажання - і вуаля - наш вихід. так, він був коротким, проте красивим. як падіння зірки з глибокого неба.
і я знаю, що встигла створити тобі казку. хай навіть на один вечір - коли ти знаходив ті маленькі дрібнички, які я з третепом вигадувала і ховала. Слова, тобою сказані, руки, що не знали, куди подітися, і очі - вперше такі щирі, щасливі та захоплені. Тобі такого ніхто ніколи не робив. Додам - і не зробить. ти ж знаєш - двічі в одну річку не ввійдеш. тому бери іноді ту зіроньку, що так неочікувано впала тобі в долоні з неба, пригортай її - і повертайся в ті відчуття.
і наостанок можеш загадати бажання. я вірю, що воно здійснится. повір і ти.